траплялися ще в поодиноких племен Африки,
АвстралГі, Америки.
Розкопки шарів початку кам'яноі доби i кінця
льодовикового періоду (60 000—40 000 років
тому), коли люди жили громадами в печерах
або великих куренях з вогнищами, дають бага-
то пам'яток у вигляді настінних малюнків пер-
вісноі людини, історія яких сягае часу існування
неандертальськоі людини.
Людина середньомадленського часу могла вже
користуватися червоно-коричневою вохрою,
чорно-синьою мінеральною фарбою. Про це
свідчать малюнки, знайдені в печері Ласко на
півдні Францн. Ці малюнки датуються радіо-
вуглецевим методом близько 15 000 р. до н. е.
Малюнки тварин, виконані чорною, червоною
i жовтою фарбами, були знайдені також в пече-
рі Альтаміра в Іспаніі', вони теж відносяться до
мадленськоі культури. Звичайно про зміст пові-
домлення на печерних малюнках ми можемо ли¬
ше здогадуватися. Відкривши принцип малю-
вання, людина не вдовольнилася його образо-
творчими можливостями i емоційним впливом,
але одночасно з розвитком i збагаченням пла-
стичних засобів мистецтва вона поступово по¬
чала підпорядковувати малюнок потребам за-
кріплення думок, повідомлень. Це спричинилося
до появи піктографічного письма.
Воно складалося з малюнків, поданих у форм!
спрощених понять, але ці малюнки ще не мали
безпосереднього зв'язку з звуками мови. Вони
передавали повідомлення цілими речениями,
«кожний малюнок відповідав одному речению»
(Ч. Лоукотка). Характерно, що піктографічне
письмо не мае ще заздалегідь обумовлених
у своему значенні малюнків. Проте вони спро-
можні були, як зазначае В. Йончев, передавати
не тільки іменники, а й діеслова (наприклад,
зображенням людини або тварини в русі), чис-
лівники (кількістю зображуваних речей) i т. д.
На відміну від пам'яток мистецтва, піктогра-
фічні малюнки більш схематичні, умовні; це то¬
му, що піктографія не ставить собі завдання
створення художніх образів, а прагне лише за-
безпечити розуміння читачем зображеного.
Найстаріші зразки піктограм були виконані
на скелях, окремих каменях. Це петрогліфи,
вони припадають на час палеоліту, новіші пікто-
грами належать до бронзовоі доби. 3 піктогра-
фіі пізніше розвинулося ідеографічне
письмо.
Оскільки слово i малюнок являють собою два
можливі способи відбиття одного i того ж об ек-
та, то люди дуже рано почали ототожнювати
певні малюнки з словами. 3 часом, коли кар-
тинні знаки набули постійного значения i поча¬
ли відбивати не тільки певні речі (у піктогра-
фі'і), а часто й поняття, людство піднялося на
новий щабель у розвитку письма, опанувало
ідеографічне письмо. В такому письмі, напри¬
клад, коло з рисками променів означало «сон-
це», але одночасно й поняття «тепло»; зобра¬
ження людськоі постаті як піктограма могло
означати загальне поняття «людина», але якщо
малювали людину, яка спираеться на палицю,
то це означало «вік» (наприклад, у египетсько-
му письмі).
В ідеографічному письмі один i той же знак
може вживатися для відобоаження різних ре¬
чей i понять. У такому випадку ідеографічне
письмо відбивае речения у вигляді ребусів. Для
визначення певного поняття малювали річ, наз-
ва якоі звучала у вимові подібно до назви по¬
няття, а щоб уникнути непорозумінь у читанні,
перед застосовуваним знаком (який читають)
ставили допоміжний, званий детермінати-
в о м.
Це письмо було далеке від досконалішого фо-
нетичного або силабічного письма. Тільки по¬
ступово, встанослюючи зв'язок між зображен¬
ням речей i тварин довколишнього світу, люди¬
на дійшла до мистецтва зображення окремих
літер. Справді, якщо простежити еволюцію
форм окремих літер, то в багатьох випадках ми
можемо знайти схожість між спрощеним накре-
сленням фігур або явищ довколишнього світу
i літерами.
Про поступовість зазначеного переходу свід-
чать найважливіші написи стародавнього Близь-
кого Сходу, Китаю або передколумбовоі Аме¬
рики, що порівняно з іншими менш поширені;
ці написи e ні суто ідеографічними (цей тер-
мін, звичайно застосовуваний до них, не зовсім
точний), ні суто фонетичними, але становлять
певний етап між ідеографічним i чисто фонетич-
ним письмом i тому ïx іноді називають перехід-
ними.
3 відкриттям письма людина здобула можли-
вість передавати й закріплювати своі думки.
В додаток до звуковоі людство збагатилося ще
й писемною мовою ', яка користуеться тепер лі-
терами алфавіту. Отже, звукова мова сприйма-
еться на слух (акустично), писемна — зором
(оптично).
Темою нашоі книжки e вивчення письма —
об'еднуваних загальними стилістичними при-
кметами знаків, за допомогою яких словам на-
даеться видима форма i вони розміщуються в
легко зрозумілому порядку.
Спочатку ми розглянемо неалфавітні системи
письма, що передували розвитку його шрифто-
вих форм.
1 Термін «писемна мова» застосовуемо умовно, оскіль-
ки він не повністю відбивае сучасний стан літерноі пе¬
редач! думок, яка здійснюеться тепер не тільки руко¬
писною писемною, а й друкарською технікою.
Мал. 2. Один з найдавніших написів — шиферна таблиця Нармсра.
НЕАЛФАВІТНІ СИСТЕМИ ПИСЬМА
Р О 3 д i л I
бГИПЕТСЬКЕ письмо
У науці існують різні гіпотези щодо прабать-
ківщини египетського письма, проте багато вче-
них вказують на Стародавній Египет. Звичайно,
гіпотеза ще не доказ, але історія свідчить, що
Сгипет уже в давні часи був краіною досить
високоі' культури. Найдавніші пам'ятки, напи-
сані египетськими іерогліфами, припадають на
кінець IV тисячоліття до и. е.
У III тисячолітті до н. е. рабовласницька
держава на берегах Нілу досягае свого найбіль-
шого розквіту. Розвиток ремесла, особливо об-
робки дерева i гончарства, сприяв зростанню
трудових i культурних здобутків народу. Роз-
квіт культури поряд з виконанням пишних
культових обрядів зумовив тут появу письма.
Сгипетське письмо чи не найнаочніше пока-
зуе нам еволюцію первісних форм письма.
У стародавніх написах на скелях, глині—це ти-
пове піктографічне письмо, пізніше ідеографічне,
нарешті алфавітна система (В. Йончев) з 24 кон-
сонантних звуків.
Іерогліфічне письмо в Сгипті спочатку було
привілеем жерців i панівних класів, лише зго-
дом, з винайденням папірусу, воно стае надбан-
ням широких верств. Термін «іерогліф» вперше
вжив Климент Олександрійський (150—217).
Цей термін походить від грецьких слів t epos
(священний) i yXv(ff¡ (вирізувати). Винай-
дення папірусу відносять до періоду I династіі
(III тисячоліття до н. е.).
Матеріалом для виготовлення папірусу Слу¬
жила водяна трав'яниста рослина, яку греки
називали papyros (папірус). Із стебел ціеі' рос-
лини, висота якоі досягала трьох метрів, готува-
ли тонкі пасма. Ix підсушували i укладали ша¬
рами, які потім склеювали. Склеювання було
настільки міцним, що до нашого часу вони три-
маються міцно, як один шар. Для того щоб
чорнило на папірусі не розпливалося, поверхню
його насичували клеем; після цього йо¬
го сушили на сонці, обробляли лощильником
з кісіки або черепашки, усували нерівності