Мал. 146. Зразки кутастоі в'язі.

ішШжііи

Мал. 147. Фрагмент з святковоі мінеі — в'язь.

Мал. 148. Зразок російськоі в'язі XVI ст.,

зверху — з лицевого літописного зведення;

унизу — з «Новгородського евангелія».

ужитку до другоі' половини XIX ст. i пізніше.

Еволюція рукописного напівустава відбувала-
ся в таких напрямах: з одного боку, з нього
розвинувся скоропис, з другого боку, в галузі
книжкового письма розвивалася власне напів-
уставна графіка. У XVI ст. в книжковому пись-
мі виробляеться особливийтип напівустава, який
В. М. Щепкін називае каліграфічним почерком.
Він більший, ретельніше виконаний.

Третім за часом еволюціі письма e скоропис.
Але елементи скоропису трапляються з Хі ст.,
особливо часто — з другоі половини XIV ст., а
в XV ст. скоропис поступово поширюеться i
витісняе напівустав.

Викладені вище міркування щодо генези ско¬
ропису зустрічаемо в різних працях з палеогра¬
фа. Але останнім часом зазначена схема, та
вживана термінологія щодо скоропису не задо-
вольняе вчених i на сторінках радянських публі-
кацій звернено увагу на те, що таку схему ево-
люци i застосовувану термінологію до модифі-
кацій устава i напівустава треба сприймати
умовно, що в цьому напрямі в палеографіі'
«залишаеться ще багато не розв'язаних до кін-
ця проблем i серед них — питания походження
скоропису» '. Радянський вчений М. М. Розов

Розов Ы. Н. «Скорописание» или «скоропись»?
Об уточнении термина.— В кн.: Вспомогательные исто¬
рические дисциплины, т. 2. Л., 1969, с. 134—143.

пропонуе «робоче формулювання», яке, на його
думку, потребуе обговорення и уточнения:
«Скорописом можна вважати лише таке письмо,
в якому послідовно i радикально руйнуються
основні графічні особливості уставу й напів-
уставу: принцип дволінійності в ціломѵ i пря-
молінійність більшості елементів, що складають
літери. При цьому друга ознака e, мабуть, ви-
рішальною». Отже, при визначенні терміном
«скоропис» письма будь-якоі книжки (маеться
на увазі, що грамоти розглядаються окремо)
треба, по-перше, враховувати ïï призначення.
По-друге, i це головне, скоропис як принципово
новий за своею графічною основою тип письма
не слід плутати з скорописанням — поняттям
швидше психологічним, аніж графічним. Той
матеріал, що зберігся, дае нам підстави говори¬
те про скоропис як про тип письма не раніше,
як з початку XV ст.

Відомо, що з виникненням книгодрукування
шрифти рукописних книг залишилися історич-
ною категоріею письма в застиглому стані,
оскільки писарів i скрипторн витіснив друкар-
ський верстат. Проте не втрачае до наших днів
свого значения рукописне письмо, скоропис,
який живе i безперервно розвиваеться.

Перші кроки науковоі розробки i вивчення
украшського скоропису належать I. М. Кама-
ніну. Понині не втратив свого наукового значен¬
ия i практичного використання підготовлений
ним «Палеографический изборник.— Материа¬
лы по истории южнорусского письма XV—
XVIII в.», виданий Киівською комісіею для
розбору давніх актів (Киів, 1899). Тут вмі-
щено статтю I. M. Каманіна «Главные моменты
в истории развития южнорусского письма в
XV—XVIII в.». В ній описана складена вченим
періодизаоія виникнення різновидів украшсько¬
го письма, вміщено зразки письма, що ілюстру-
ють положения, висловлені автором.

Украшський скоропис значно відрізняеться
від російського та білоруського як загальним
виглядом, так i специфічним накресленням окре-
мих літер, методом ïx графічного зображення,
з еднанням літер в процесі написания, розміром
та іншими особливостями.

Розвиток украшського скоропису, зокрема, був
пов'язаний з діловодством. На мал. 141 наведе¬
но зразок украшського скоропису — універсал
Богдана Хмельницького. Оригінал документа
зберігаеться в рукописному відділі Державно!
публічноі бібліотеки ім. Салтикова-Щедріна в
Ленінграді.

_ Ретельно досліджуючи зображення кожноі
літери украшського скоропису, ми помічаемо, що
більшості літер відповідае кілька типів графем,
(мал. 142).

Особливо відчутною була різниця у написан-
ні однакових літер у документах украшськоі
Генеральноі військовоі канцелярн на початку ïï
діяльності. Це пояснюеться тим, що писарі при-
бували до ціеі канцелярн з різних місць Украі-
ни.

92

У скорописі вживалося багато виносних літер,
тобто таких, що писалися над рядком. Варіан-
ти винесення літер над рядком спостерігаються
залежно від позиціі i характеру виносних та ін-
ших елементів слова. Перша літера слова, а та¬
кож голосні — не виносились.

У деяких випадках, коли елементи одніеі над-
рядковоі літери збігалися з елементами іншоі'
надрядковоі або рядковоі літери скоропису, ут-
ворювались лігатури. Дуже часто в історичних
документах XVII ст. вживалися такі виносні
лігатури:

^Т-ст, °-Н~,-рн, О^н-рп, СЦтР-рт,

?;%Ж-ст,УТГ'_уп,Ѵ^-ут

Слід зазначити, що загальний вигляд над-
рядкових графем, писаних різними писарями, та¬
кож був різний.

Цікавою пам'яткою украінськоі культури,
зразком цивільного письма середини XVII ст.
може служите рукописна граматика Івана Уже-
вича (1643) — слов'янина, студента-богосло¬
ва Паризькоі' Академіі',— що зберігаеться у
Франціі'. В його рукописі літери i надрядкові
позначки такі самі, як i в друкованій літературі
XVI—XVII ст. Так друкував Іван Федоров,
так написана й граматика Ужевича. Він, ма¬
буть, готував ïï до друку, але з невідомих нам
причин вона не була опублікована й перебувала
довгий час в архівах. Тільки через 326 ро-
ків після написания вона стала відома широкій
громадськості. Щоправда Ужевич писав свою
граматику за традиціею латиною, оскільки ла-
тина була тоді единим загальним для всіеі
Свропи засобом наукового спілкування. Те,
що описувана жива мова не вкладалася в схему
латинськоі граматики, добре розумів автор. Про
це він попереджав своіх читачів.

У своіи граматиці 1643 року I. Ужевич подае
слов'янську абетку з друкарськими i рукопис-
ними знаками та назвами літер, додаючи до
не'і відповідне пояснения латинською мовою
(мал. 144). Текст написаний латинською мо¬

вою, в перекладі читаеться так: «Такими сло-
в'янськими знаками користуються друкарі, дру-
куючи книжки. У писарів інші знаки, якими
вони звичайно пишуть від руки листи, зобов'я-
зання, привілеі i багато чого іншого за потре¬
бою».

Факсимільне видання ціеі граматики вийшло
з друку в 1970 р. («Граматика слов'янська
I. Ужевича», підготували до друку I. К. Біло-
дід, 6. M. Кудрицький. К., 1970). У місті Ар-
рассі на півночі Франціі також e автограф
Ужевича з подібною назвою, тільки в іншому
оформленні та позначений 1645 роком.

3 кінця XIV ст. для написания заголовків
на Русі почали вживати в'язь — особливе, деко-
ративне письмо з двома характерними тенден-
ціями: до скорочення i до прикрашання. При
великій кількості літер на малому просторі вда-
валися до скорочень. Якщо ж простір великий,
a літер мало, то порожнини заповнювали при¬
красами '. Основні види скорочень, застосову-
вані у в'язі, наводимо на мал. 145 2.

Зародження в'язі треба шукати в Болгарп, де
ще протягом XII ст. вона утвердилась в прак-
тиці книгописання. Вчені гадають, що для ство-
рення такоі' форми декоративного письма спри-
чинилися, з одного боку, бажання зекономити
місце в рукописі, а з другого — вплив практики
створення документів дипломатичного листуван-
ня, яким треба було надавати урочистого ви-
гляду. Слід зазначити, що північноросійські ка-
ліграфи виробили своерідну більш пряму, висо-
ку i вузьку в'язь, яка дуже важко читаеться.
Літери щільно підходять одна до одніеі', часто
сполучаються в одне ціле, так що напис стае
загадкою, яку не всякий може прочитати. Пів-
денно-західні форми в'язі читаються легше.
В'язь — це своерідний спосіб декоративного
письма, притаманний слов'янським рукописам,
проте трапляються зародки суміщеного напи¬
сания літер на обмеженому просторі i в практи-
ці латинського письма.

1 Див.: Черепнин Л. В. Русская палеография. М.,
1956, с. 257—259.

2 У своій книзі «Русская палеография» на с. 257
Л. Черепнін подае пояснения до кожного виду скорочень.

4642583540565575

9042�5�613

82306506851260