ест Q5 '^
Ъ. kITtk W M,rfvrí\,/f\ ЖАЛ, V
Мал. 139. Введена абетка літер, застосовуваних у «Пересопницькому евангели».
Русі. Говорячи про техніку книжкового мисте¬
цтва Давньоі Русі XI ст., слід відзначити вико-
нання замовлень на переписування книг для ін-
ших міст (наприклад, оформления в Киеві еван-
гелія для новгородського посадника Остромира).
Російський вчений М. М. Каринський, що
спеціально вивчав розвиток форм уставного пи¬
сьма на Русі XI—ХіІ ст., відзначае розматсть
його почерків i нараховуе за пам'ятками XI ст.
до 30 видів або дериватів цього письма .
Крім описано! форми прямого уставу в Кшв-
ській Русі до XIV ст. використовувалося i ско-
рописне накреслення його, хоча в роботах із
слов'яно-російськоі палеограф» устав не розді-
ляеться на книжковий i скорописний. Насправді
в Кшвській Русі швидкий різновид уставного
письма вживався при побутових потребах, у ли-
стуванні, наприклад у новгородських берестяних
грамотах XI—XII ст. Приблизно тоді ж зустрі-
чаемо близькі за своім накресленням літери
в графіті Киівського Софійського собору, що
являють собою епіграфічні пам'ятки першоряд-
ного значения2. Графіті Софіі' Киівськоі поруч
з новгородськими берестяними грамотами i на-
писами на знаряддях праці i побуту свідчать
про поширення писемності серед народних мае.
Про грамотність тогочасного поспільства свід-
чать стилі (бронзов!, залізні й костяні), знайде-
ні, наприклад, в Киеві й Вишгороді. Цим спрос-
товуеться твердження буржуазно! історіографіі
про те, що ніби единими носіями писемноі куль-
тури на Давній Русі були духівництво i феодаль¬
на знать.
Якою ж була техніка письма наших предків?
Якщо придивитися до стародавніх мініатюр, на
яких зображені писарі, то можна помітити, що
вони сидять звичайно на якомусь ослоні, a потім
i на стільці, перед ними стогть невисокий стіл,
на столі знаходимо зображення різного роду
каламарів та посудинок для фарби, циркуля,
прямих i кривих ножів, пісочниці з устромленим
1 Див.: Карийский Н. М. Образцы письма древ¬
нейшего периода истории русской книги. М., 1925, с. 8.
2 Див.: Высоцкий С. А. Древнерусские надписи
Софии Киевской. К.. 1966.
пером, пенала, губки, пензлів, ланцюжка з ві-
стрями на кінцях (ланцюжок, мабуть, служив для
розмітки рядків рукопису). Таку численну кіль-
кість приладів зображено тільки у візантійських
та найдавніших руських мініатюрах. Пізніше ба-
чимо тільки каламар i пташине перо. На
грецьких мініатюрах зображено не пташине перо,
а очеретяне — каламус; воно ж, мабуть, показа-
не на одній з мініатюр «Остромирова евангелія».
На останніх руських мініатюрах помічаемо тіль-
ки пташине перо, бо каламус, напевне, у нас не
прищепився. Пишуть давні писарі не на столі,
а тримаючи пергамент або папір у себе на колі-
нах, так як це робили античні писці (що частко-
во мае місце на сучасному Сході). Описувана
техніка письма помітна особливо в мініатюрах,
на яких зображено евангелістів. Цікавою щодо
цього e мініатюра в сербському «Мирославово-
му евангели» XII ст. На ній ймовірно зображе-
ний сам переписувач; він сидить на стільці, на
лівому коліні у нього пергамент, який підтри-
муеться лівою рукою; правою він пише.
Зображення евангелістів у такій позі було не
тільки в старовинних рукописних книгах, а й піз-
ніше в друкованих. Зокрема в московському
(1564), a пізніше у львівському «Апостолі»
Іван Федоров надрукував дереворіз із зобра-
женням евангеліста Луки в характерній позі
за писаниям.
Устав почав досить рано поступатися місцем
напівуставу. За йончевим, напівустав як
нова книжкова шрифтова форма в Болгари ви-
ник наприкінці XIII ст. Середовищем розвитку
шрифтовоі школи в Болгаріі був Рильський мо-
настир, велику роль відіграв i монастир Варо-
витець . Йончев наводить як найцікавіші такі
зразки болгарського напівуставного письма:
«Тріодь постная», XIII ст., зберігаеться в Плов-
дивській народній бібліотеці; «Драганова мі-
нея», XIV ст., зберігаеться у Зографському мо-
настирі; «Цветен триодь»—Пловдивська на¬
родна бібліотека; Требник з Тирнова, XVII ст.-—
Софійська народна бібліотека.
1 Див.: йончев В. Шрифтът през вековете. София,
1964, с. 176.
88
У Pociï наиівустав почали вживати з XIV ст.,
як найпрактичніше письмо воно стало надбан-
ням професійних переписувачів. О. I. Соболев-
ський зазначае, що напівустав у Північко-Схід-
ній Русі XVII ст. вважався переважно «книжко-
вим письмом», тобто найбільш придатним для
книг. Він наводить приклад, коли хроніст
XVII ст. вибачаеться перед читачем за те, що
він виконав свою роботу скорописом. Характер¬
но, що в ті часи високе духівництво підписува-
лося напівуставом, тоді як цивільні особи — ско¬
рописом.
Напівустав дрібніший від уставу. У ньому,
порівняно з уставом, основні лініі в побудові
менш правильні, тип письма не e строго послі-
довним. Геометричний принцип побудови літер
у напівуставі порушуеться: у основних лініях
літер помітна кривизна i шпилястість, криві
лініі' не завжди збігаються з правильною ду¬
гою тощо. Літери стоять одна від одноі на не-
однаковій відстані, бо писали напівуставом по-
рівняно швидко й розмашисто. В напівуставі
зустрічаеться білыпе скорочених слів, збіль-
шуеться кількість літер, написаних над рядком,
виникають знаки наголосів i придихань. Напів-
уставний почерк набувае нахилу.
Розвиток феодального способу виробництва,
держави, культури, що визначав ускладнення
й розширення завдань писемності, саме й спри-
чинив зміни в галузі графіки письма, перехід
від уставу до напівуставу, як до письма, що
більшою мірою відповідало вимогам життя.
Напівустав e перехідним типом письма. Від
уставу він відрізняеться швидкістю виконання,
прагненням зберегти час, a від скоропису біль-
шою чіткістю.
Одним із різновидів напівуставу e побіжний
напівустав — прискорене письмо з лігатурами.
Коли писар, використовуючи напівустав, по-
чинае вживати методи, властиві скоропису (на¬
приклад, збільшуе кількість виносних літер над
рядком), то таке письмо умовно називаеться
напівуставом, що переходить у скоропис .
Друга половина XII—XIII ст. —час феодаль¬
но! роздрібненості — e перехідним етапом в істо-
piï графіки руського письма. Втрачаеться симет-
ричність у накресленні літер, виникае багато ва-
ріантів різних літер. Особливо це явище спосте-
рігаеться в XIII ст.
У XIV ст. в уставній графіці зникають пере¬
житки XI i XII століть, i набувають більшоі за-
вершеності графічні особливості шрифту, які на-
мітилися ще в XIII ст.
3 половини XIV ст. напівустав проникае
в рукописні книги i грамоти. Однак поряд з ним
в XIV—XVI ст. зберігаеться й устав як шрифт
головним чином розкішних за оформлениям лі-
тургічних книжкових пам'яток. В. М. Щепкін
розрізняе два варіанти напівустава: ранній
(близький до давньоруського) i пізніший (пів-
деннослов'янського типу). Ранній напівустав за
своі'ми графічними ознаками наближаеться до
1 Див.: Щепкин В. H. Учебник русской палеогра
Фии. М., 1920, с. 94.
А\ЩШ\ MTEQjftA
Мал. 140. Приклад наслідування украінським
рукописним шрифтам XVI ст. Г. Нарбут, 1920.
Мал. 141. Зразок украінсъкого скоропису.
Універсал Богдана Хмельницького,
30 березня 1652 р.
уставу. Накреслення літер у ньому пряме. На-
півустав такого типу трапляеться ще в рукопи-
сах початку XV ст. 3 другоі чверті XV ст. йо¬
го витісняе напівустав швденнослов'янського
типу.
Прискорення процесу писания напівуставом,
за Черепниним, досягаеться, наприклад, за ра-
хунок скорочення слів, він наводить чотири спо-
соби скорочення слів, а саме: 1) пропуск літери;
2) частковий пропуск літер i часткове винесення
ïx над рядком; 3) одсікання кінця слів; 4) ско¬
рочення слів до одніеі' початковоі літери. У ви-
падках скорочення слова шляхом вилучеиня лі-
тер над ним ставиться особливий знак титло,
наприклад ЪЛГО (благо). Випадки вживання
титлів трапляються i в уставі, щоправда дуже
рідко. Під титлом в уставі писалися релігійні
89