Б "Ы ти- rt BU г* О ос a¿\ а-ыч Ю б у*
il01<ВІѴЫ И* • ^СТА вѵТИ-ПО Л-Ы AH»
р н Of ѵчсьі^» и кии галлъп риле
fi 0к*ЪДН {'И С ОБ рА П ИСЬЦ Ѣ ДА И а
глоьігньс ко ¿п не де О'ислне/f
ш лк И И г-Ы ISA и ог*ы. ИС НИСКА
йлл и * ( п оУѵлу e < м с»ѣ f ми ti
н ьнчв/*тatна го»KMc$rt\t б асе
А/ауі. 128. Фрагмент з «Повісті временних літ». за Лаврентіівським списком, 1377.
Р О 3 д i л IX
КНИГОПИСАННЯ НА РУСІ
Найстаріші давньоруські рукописи виконані
типом письма, що одержав у палеографіі назву
устав. Устав характеризуеться чітким калігра-
фічним накреслеиням літер, кожна з них випи-
сувалась окремо, ставилась майже перпендику¬
лярно до рядка i мала форми, близькі до геоме-
тричних. Проміжків між словами здебільшого
не було, скорочення вживалися рідко '.
Одним з найдавніших i найкрасивіших зраз-
ків уставного письма e шрифт першоі, що збе-
реглася, руськоі датованоі рукописноі книги
«Остромирове евангеліе».
Уставні літери різні за розміром, частіше ве¬
лик!. Найдавніший устав близький до грецького
унціального письма літургічних книг IX—XI ст.
Відрізняеться він тільки тим, що у греків літе-
ри часто мають нахил, а слов'янське уставне
письмо пряме. Проте e кілька південнослов'ян-
1 Див.: Истрин В. А. Возникновение и развитие
письма, М., 1965, с. 311.
ських рукописів з похилим уставом. Таким «не-
охайним», за виразом Карського, похилим уста¬
вом була написана Савина книга (XI ст.).
Протягом тривалого часу свого існування
уставне письмо налічувало кілька видів.
Висота літер найдавнішого уставу i середня
ïx ширина однакові; в уставі ж пізнішого часу
літери значно вужчі i стоять досить близько
одна до одной Цю особливість, проте, спосте-
рігаемо дуже рано — вже у XIII ст. (наприк-
лад, в псалтирі 1296 р., евангеліі 1317 р. та ін.).
У найдавнішому уставі, наприклад у Супрасль-
ському рукописі (XI ст.), «Ізборнику» Свято¬
слава Ярославича (1073), у «Мстиславовому
евангеліі» (1105—1117) та інших, лініі лі-
тер не відзначаються особливою контрастністю,
переходи від товстих ліній До тонких поступові
i не кидаються різко в очі, тоді як у пізнішому,
особливо молдавсько-волоському типі основні
риски та й частина сполучних, які мають бу¬
ти тонкими, виписані товсто ¡ тільки закінчення
60
ïx тонкі. Типовим зразком цього письма e «Пе-
ресопницьке евангеліе» другоі половини XVI ст.
Нарешті ще одна загальна риса відрізняе
давніший устав від пізнішого: в ньому верхні й
нижні частини літер (наприклад,П N /Т\ таін.)
приблизно однакових розмірів; чим рукопис
молодший, тим верхня частина цих літер менша,
пояски ïx піднімаються вище й вище, а в деяких
літерах, як наприклад, H H , вони навіть змі-
нюють cboï напрямки, наближаються до И П •
Перші переписувачі на Русі, мабуть, були з
болгарських слов'ян. Перші контакти далеко
розташованих Болгаріі i Киівськоі Русі зав'яза-
лися не на грунті культурного обміну. Вірогід-
но, що Киівський князь Святослав, який, як
відомо, до кінця свого життя був язичником,
робив військові експедиціі до БолгарГі, прагну-
чи оволодіти столицею краіни Преславом. Під
час цих експедицій сам князь i його воіни знайо-
милися з культурою того краю, i, мабуть, не
одна слов'янська книжка, написана в скрипто-
ріях Болгаріі', потрапила до Киева. Як відо-
мо, культурні зв'язки Кишськоі Русі пожвави-
лися після хрещення Русі у 988 р. Найваж-
ливішим фактором взаемноі інфільтраціі куль-
турних чинників були щорічні торговельні екс-
педиціі з Киева до Константинополя, шлях-'яких
лежав через болгарські міста. Зв'язки між цер¬
ковного верхівкою Киівськоі Русі за часів Воло-
димира i патріархатом в Охріді грунтувались на
спільності мови народу, залученого до право¬
славно! церкви.
Коли Кшвська Русь згуртовувала слов'янсь-
кі племена в державу, яка загрожувала Візан-
тіі', та почала шукати шляхів примирения з Рус¬
ею. Звичайно, Візантія могла успішно вплива-
ти на Русь тільки за допомогою сусідніх, бли-
зьких русам болгарських слов'ян, у яких на
той час (в кінці IX i на початку X ст.) було
уже написано багато книг слов'янською мовою.
Ще більше ïx було перекладено з грецькоі'. Ці
слов'янські книги могли бути успішно перенесе-
ні грецькими й болгарськими місіонерами на
Русь.
«Остромирове евангеліе» написав дяк Григо-
рій в 1056—1057 pp. для Остромира, посадника
кшвського князя у Великому Новгороді. Якість
виконання «Остромирова евангелія» свідчить
про те, що мистецтво письма й естетика книги
перебували в Киівській Русі на високому рівні.
Цей фоліант мае три мініатюри з зображенням
евангелістів, багато заставок, ініціалів. Худож-
ньо виконані уставні літери e класичним зраз¬
ком давньоі слов'янськоі кирилиці. Що ж до
ініціалів, то вони виконані з окремих елементів
геометрично-рослинного типу, вигнутих за фор¬
мою літер.
Про орнаментику «Остромирова евангелія»
можна сказати, що вона нагадуе перегородчасту
емаль i e свідченням зв'язку книжкового мисте-
цтва тих часів з іншими видами мистецтва Ки-
івськоі' Русі.
Безперечно, що за оформлениям — багата ор¬
наментика i красиві мініатюри — «Остромирове
Мал. 129. Графічний аналіз побудови
часто вживаних літер шрифту «Остромирова
евангелія» (Ф. Тагіров).
jktZAbHAhAHbAH
1 ч
Í
*Ь ГГЬ Т И ЯД; 0 уЛД Л
ОуШТШБНШДГА-
TAKtrûNtTîmAAAi
ТЬСА
Т0ЛН?£НКТ>>н H
|ß J. Дѵиі6-«*ы н ^ п ni ' •
Д, h ¿> ни G ни • n e-(J І0 *C
Мал. 130. «Ізборник» Святослава,
1073, арк. 122.
евангеліе» — неперевершений зразок давньосло-
в'янського мистецтва книги. О. I. Соболевський
відносить цю пам'ятку до Киева, виходячи з то¬
го, що в мові «Остромирова евангелія» він не
вбачае місцевих новгородських зворотів.
Розвиток давньоруськоі писемності від появи
«Остромирова евангелія» до введения російсько-
го гражданського шрифту (1708) дае нам ба-
гатий матеріал для аналізу побудови російських
81