схоластичними розбіжностями, то в середині
IX ст. ця боротьба мала вже неприкритий ха¬
рактер. А одним з ïï найважливіших обектів бу¬
ли щойно залучені до християнства південні й
західні слов'яни.
Особливо яскраво виявилася ця боротьба в
Болгарп. Так, у 865 р., тобто через три роки
після моравського посольства, Болгарія прийня-
ла християнство від Візантіі'. Однак уже
в 866 р. болгарський князь Борис, захопившись
обіцянками Риму, порвав з візантійською цер-
квою й запросив римських священиків. Нарешті
ще через чотири роки в 870 р. Борис, розчару-
вавшись у Римі, вигнав його представників i зно-
ву визнав зверхність візантійських патріархів.
Моравія була далі від Візантіі, ніж Болгарія,
i вплив Риму відчувався тут дужче, він спирався
i на підтримку німецьких феодалів. Тим принад-
ніше було для Візантп, скориставшись прохан-
ням послів Ростислава, спробувати відірвати
Моравію від Риму. Імператор Михайло III i па-
тріарх Фотій з великою радістю відряди-
ли cboïmh місіонерами вченого македонянина Ко-
стянтина Філософа (у ченцях — Кирило; 827—
869) i його брата Мефодія (близько 815—885).
Цей вибір не був випадковим. Костянтин мав
уже багатий досвід місіонерськоі діяльності, він
показав себе блискучим дипломатом. Крім того,
брати походили з напівсловянського-напівгрець-
кого міста Солуні i добре знали слов'янську мову.
У зв'язку з релігійно-політичною i просвіти-
тельською місіею в Моравіі Кирило, за одно-
стайним свідченням усіх літописних i докумен-
тальних джерел, перед від'і'здом у Моравію роз-
робив якусь одну із слов'янських абеток, але
ми не знаемо яку саме. Це питания ще й досі
залишаеться об'ектом дебатів.
У дискусіях учених, які працюють у галузі
слов'янськоі палеографіі, вивчають історію сло-
в'янського письма, зокрема на Русі, поруч із
проблемою з'ясування пріоритету виникнення
одніеі з двох слов'янських абеток приділено та-
кож увагу важливому, але ще досі не розв'яза-
ному питанию про ймовірність існування прото-
кириличного, тобто докириличного, дохристиян-
ського письма у слов'ян. Дискусія вчених про
існування у слов'ян протокириличного письма
становить великий інтерес для науки. Перед тим
як звернутися до розгляду основних форм
слов'янсько'і писемності, що дійшли до нас від
давніх-давен, так би мовити у викристалізова-
ному вигляді, ми наведемо лише основні пові-
домлення про літописи та інші джерела IX—
X ст., які e об'ектами дискусп вчених.
Одним з важливих джерел e «Сказания про
письмена» Чорноризця Храбра (кінець IX — по¬
чаток X ст.). У своему трактаті, що відомий нам
у найдавнішій болгарській редакціі' 1348 року,
він наводить два повідомлення про слов'янське
письмо. По-перше, Храбр зазначае, що слов'яни
до прийняття християнства книг не мали, але
використовували для ворожіння i рахування
«черти i різи»; по-друге, що після прийняття
християнства (тут, мабуть, йдеться не про офі-
ційний акт, а про попередній тривалий процес
переходу в християнство окремих слов янських
груп i громад), але задовго до введения азбуки
Кирила слов'яни записували свою мову латин-
ськими i грецькими літерами, правда не точно,
«без устроенія», тому що латинське i грецьке
письмо не могло передавати усіх слов'янських
звуків. Таке становище тривало, як каже Храбр,
дуже довго.
Храбр прямо зазначае такі види письма, вжи-
вані слов'янами: примітивне піктографічне («чер¬
ти i різи») як найраніше та грецьке й латин¬
ське, що спочатку вживалися в первісному непе-
реробленому вигляді.
Майже всі інші повідомлення про стародавне
слов'янське письмо стосуються східних слов ян.
У найдавнішому східнослов'янському літописі
«Повість временних літ» про писемність на Ру-
сі до прийняття християнства свідчать угоди з
греками. В літописі говориться, що угоди 911
та 944 років були написані на: «двою хартью»,
тобто в двох списках, які призначалися для
кожноі' з договірних сторін.
Арабський мандрівник Ібн Фадлан, який був
у волзьких болгар у 921 р., бачив обряд похо-
вання одного руса i так описав його: «Спочат¬
ку вони розпалили вогнище i на ньому спалили
тіло, a потім вони побудували щось на зразок
круглого пагорбка, поставили в середині його
велику колоду хаданга (біла тополя), написали
на ній ім'я [цього] мужа i імя царя русів i
пішли» '.
Другий арабський географ Ель Масуді (по¬
мер у 956 р.) у творі «Золоті луки» твердить,
що в одному з «руських храмів» бачив проро-
кування, написані на камені 2.
Із свідчення арабського вченого, письменника
Ібн-ель-Недіма (987 р.) дізнаемося, що руси
уже володіли мистецтвом письма. Наводячи
фрагмент з писемноі пам'ятки він говорить:
«Літери цього напису не схожі на літери
грецького алфавіту або на скандінавські руни.
Ці стародавні руські літери дуже подібні до
інскриптів (досі не розшифрованих), накресле-
них на скелях між Суецом i горою Сінай». У
своіи праці «Книга розпису наукам» Ібн-ель-
Недім наводить розповідь посла, одного з мож-
новладних кавказьких князів, до князя русів:
«Мені розповідав один, на чию правдивість я
покладаюсь,— пише Ібн-ель-Недім,— що один
з царів гори Кабк послав його до царя русів;
він твердив, що вони мають письмена, які вирі-
зують на дереві. Він же показав мені шматок
білого дерева, на якому були зображені, не
знаю, чи то слова, чи окремі літери». Ібн-ель-
Недім наводить i малюнок згадуваного ним на¬
пису. Розшифрувати цей напис досі не пощасти-
ло; за своею графікою він відрізняеться від
грецького i латинського, від глаголичного i ки-
риличного письма (мал. 109). Деякі вчені гада-
ють, що це спотворене арабське написания; інші
1 Сборник документов по истории СССР IX—XIII ст.
Ибн Фадлан о русах. М., 1970, с. 64—69.
2 Див.: Гаркави А. Я. Сказания мусульманских
писателей о славянах и русских. СПб., 1870, с. 139.
70
Мал. 109. Дохристиянський руський напис,
відтворений Ібн-ель-Недімом, 987.
намагалися знаити схожість його з скандшав-
ськими рунами. Зараз більшість радянських i
болгарських учених схильні вважати напис Ібн-
ель-Недіма зразком докирилівського письма ти¬
пу «черт i різів». Було висунуто також гіпотезу,
що цей напис — піктографічна маршрутна кар¬
та. Повністю виключена можливість застосуван-
ня тут латинського або грецького письма,
хоч би й перебудованого стосовно до слов ян-
ськоі' мови '.
Останнім часом в Софійському соборі украін-
ський учений С. О. Висоцький виявив зразок
письма, який, на його думку, мае бути доказом
існування у східних слов'ян докирилівськоі' аз¬
буки. Ця знахідка була зроблена під час дослі-
дження ученим давніх графіті в апсиді Михай-
лівського вівтаря. Азбука складаеться з 27 лі-
тер. Нижче наводимо порівняльну таблицю
загальноі кількості й додаткових слов'янських
літер в кириличній абетці, алфавіті Софіі Киів-
ськоі та грецькій абетці.
До поданоі' таблиці вчений дае таке пояс¬
нения: «Якщо порівняти відкриту азбуку з гре-
ц.ьким алфавітом, який складаеться з 24 літер,
то виявляеться, що з 27—23 подібні до устав-
них грецьких: серед них немае лише \р (nei).
Решта — чотири — спеціальні букви для пере¬
дач! слов'янських звуків: б, ж, ш, щ. Місце
кожноі' літери точно відповідае грецькому алфа-
віту, крім вказаних чотирьох» . Ця знахідка
підтверджуе гіпотезу російського вченого Міл-
лера, висловлену ним ще в 1884 р.3, про те, що
«до створення Кирилом глаголиці» у слов'ян
Див.: Истрин В. А. Возникновение и развитие
письма. М., «Наука», 1965, с. 445.
2 «Вісник Академн наук Украінськоі PCP», 1970,
№ 6, с. 77.
Див.: Миллер В. К вопросу о славянской азбу¬
ке.— «Журнал Министерства народного просвещения»,
ч. 232. СПб., 1884, вып. 3—4.
уже існувало письмо, яке розвинулося шляхом
пристосування грецького уставу до фонетики
слов'янсько'і мови. Останнім часом ця гіпотеза
знайшла, за висловом Висоцького, «енергійного
прихильника» в особі болгарського вченого Емі-
ла Георгіева, який доповнив ïï новими матеріа-
лами. Нагадаймо також, що Висоцький нещо-
давно серед численних графіті Софіі Киівськоі
виявив десять фрагментів літер глаголичного
письма.
Поруч із слушними твердженнями в питан¬
иях протокириличного письма трапляються ін-
коли дуже спірні. Так наприклад, Н. В. Енго-
ватов на стародавніх монетах Русі поміж кири-
личних літер виявив якісь незрозумілі знаки,
що нібито належать дохристиянському письму
наших далеких предків. Але академік В. В. Ви¬
ноградов та його колеги спростували цю гіпо-
тезу.
Від періоду діяльності Костянтина Філософа,
його брата Мефодія та іхніх найближчих учнів
до нас не дійшло ніяких писемних пам'яток,
якщо не враховувати написів, відкритих в 20—
50-х роках нашого століття болгарськими ака-
деміками. Йдеться про написи з церкви царя
Симеона в колишній столиці Болгаріі Преславі.
Вони виконані не одним, а двома видами сло-
в'янського письма. Розглядаючи цю пам ятку,
важко говорити про пріоритет одного з них.
Глаголиця
Назва ілаголиця походить від слова глаго-
лати, що по-церковнослов'янському означае
гоѳорыгц.
Коли виходити з пам'яток глаголиці XI ст.,
то ïï абетка нараховувала оріентовно 40 літер;
39 з них служили для відтворення майже тих
самих звуків, що й у кириличному письмі. Від
кирилиці вона відрізняеться складнішим на-
кресленням літер. У ній немае йотованих зна-
ків К\ , KS. подвійних приголосних ¿3 (ксі),
Ч^ (nei), але наявний додатковий порівняно з
кирилицею палатальний знак Лл для пом як-
шення.
Щодо зовнішнього вигляду літер, то глаголи¬
ця виступае у двох модифікаціях — круглій та
кутастій. В одній з них, так званій болгарській,
A БГД€ ¿HeiKAMN^OnPCTY'frXtW
АББГДбЖ^НѲІКЛЛАМ^ОПРСТУФХШФШ
АББГАбЖ^Н iKAMN ОПРСТУФХШЦУШФ*Ш*ЮШ^
Мал. 110. Порівняльна таблиця загальноі кількості додаткових слов'янських літер в азбуках
ірецькій, Софи Киівськоі та в початковій кирилиці.
71