Ренесанс.
Повернення до античних форм письма

Наприкінці XIII i на початку XIV ст. в I та¬
ли зароджувався капіталізм. Утворювались дер-
жави-міста, такі як Венеція, Флоренція. Швид-
ко розвивалася культура. Італія XIV ст. дала
світу великих поетів Данте, Петрарку i Бок-
каччо. У Венеціі' значного розвитку набула
книжкова справа. У Флоренціі, Римі, Болоньі',
Соренто та інших містах Італіі' поруч з мона-
стирськими скрипторіями виникали й світські
заклади книгописання.

Поет-гуманіст Франческо Петрарка (1304—
1374) боровся за створення світськоі' культури
раннього Відродження, спираючись на антич-
ність, великим прихильником якоі він був. Поет
збирав античні грецькі i латинські рукописи,
був чудовим каліграфом, не випадково його по¬
черк наслідували сучасники.

Флорентіець Поджо Брачоліні (1380—1459),
вчений-гуманіст, перекладач, археолог i бібліо-
граф, також збирав античні римські написи, дав-
ні рукописи латинських авторів. Він заснував

abcdefghi
kDvïmnop
qrstvxyz

hiklmrrvrt

у Флоренціі' училище, де навчав писати ясним
i красивим каролінзьким мінускулом. Учні його
поширили це письмо по всій Італіі. Воно спра¬
вило великий вплив на розвиток гуманістич-
ного мінускула. Відомий флорентійський
книготорговець Ренесансу Веспасіано да Бістічі
(1421—1498) мав скрипторій, де працювало
45 писців, які дали світові ретельно виконані й
чудово прикрашені рукописні памятки.

У часи раннього Ренесансу виявом повернення
до античності в галузі письма було відродження
античних форм письма у вигляді антикви. Пере-
хідною формою до створення усталених форм
антикви у друкарстві був шрифт готика-
антиква (мал. 61), майже гуманістичний
шрифт, в якому відбиваеться перехід від готики
до новокаролінзького, або гуманістичного, мінус-
кула. Цей перехід добре помітний в рукописі
«De sui ipsius et multorum ignorantia» (1368)
(«Про незнания себе самого i багатьох»), що
виконаний власноручно Петраркою. Аналіз гра-
фіки окремих літер показуе наявність суміші
стильових форм ротунди i готичного м i -
нускула, заголовкові літери походять від го¬
тичного маюскула.

Твори римських авторів найбільше збереглися
в рукописах, написаних каролінзьким мінуску-
лом, письмом, яке округлим накресленням літер
i якістю подобалося гуманістам. Вони вважали,
що письмо складалося з римських літер i нази¬
вали його littera antiqua або littera romana — рим-
ська літера, lettera tonda — кругла літера, letterae
antiquae horum temporum — сучасні античні літе-
ри, нарешті lettere antiqua nuovo — нові античні
літери. У багатьох монастирських скрипторіях
i в світських закладах такого типу шрифтовики
i рубрикатори повністю наслідували каролін-
зький мінускул, розвивали рядкові літери; над
i ставилася крапка, арабські цифри набули верх-
ніх i нижніх подовжень. Цифри 1, 2, 0 вписува-
лися у дві середні лініі', а нижня частина цифр
3, 4, 5, 7 i 9 опускалася за нижню лінію, тоді
як цифри 6 та 8 піднімалися над верхньою лі-

^^ )С / Í~*CT*C\ ніею:

opc[qr4üibrt" 123^56^80

Мал. 64. Гуманістичний маюскул i мінускул
XVI ст.

rthus Irvi armoivmdat uocef fhufimn
nwm ■ quod partim tm> vwlwvtatt cu
tanrtim ufu trrotrrio : et obferuatumc cû
тише» cwimuetcres -cum u4wi rwtovm

Мал. 65. Гуманістичний курсив XVI ст.

Це письмо дістало назву італійський
гуманістичний мінускул — книжковий
шрифт XIV, XV ст. Світлий, рівномірний i спо-
кійний гуманістичний мінускул спочатку не мав
заголовкових літер. Писці, щоб рсввивати при-
таманні характерові письма маюскули, почали
просто вживати для заголовкових знаків літери
монументального, капітально-квадратового, рус-
тичного й унціального письма, прикрашаючи i
оздоблюючи ïx стримані форми, так що сувора
епіграфіка й гострота накреслень втрачалися.
Такий видозмінений начерк заголовкових літер
дістав у палеографіі назву гуманістичного
маюскула.

3 Італіі' гуманістичний мінускул i маюскул по-
ширилися на всю Свропу. Цей шрифт широко

50

ЛКСГ1 AMBROSI! DE V1R4HNIBVS РЫМ

I IbbR ÌNSC1P1 I

I ГѴЭСТА CEL6ST1S SE
TENTIXW YtRJTATLS

uctfcu axais quoctcunque •

ocioiurn hummus Locun гл.

bemus рггіЪігс ranonem : *>

ucL û unuiauiiâ, ícruuf ctcaur

'tbi rkaienra croarle Ifxrtrauí

,0 г -1
que numuiariie (НЮаМЮ

forertr'. ur ctclcxrrabuì mul

txpliearcnxur uíuní m tra.xrr~ '

ram iuam uel quah. nrmctui

f-crieraxor ueL quak auaru^

ск>іТгі!огаЫ conferir' rio me

c4u>ctrm nomino reuenrner offeniam inciacv Ішх no

Ui"uctcrxium dì: quiouì li«v- шстспшт tenue' necriìtr-*

tartruin тдгигд cLoauia Dom im сгесига popuLi fxneranr

marabuf ne uoed quoa поіЪа potcmir ulura рссІсгсмп

Піігіічт а nomi nom или! non ptofttìlum rcquira-r~

У rtac ícriocriai aliamo jcraxrma fu«: maio« - Si quietan

puaorifpcncuLo аисихиг йог noftra q Lcorcur. JL ibar

«um non crubeieur E quiacm inoxmo cuirulul lect duu

nc-milcracorabc prouocarul cxcrnpiiT (егтопст тесихап

aucíeo- Nam uolertte neo ctum afina Locura A ■ cf íi ант

lubüiml !¿aiu опетооиГсоііітдгиго аоіиЪаг агитеші eco

смол, mirra сии ora. Laxabo - Potril crom íoUacxr гтре

о!шгеггсаіреагъс qui in dia afina ioLutr narur-e. i n агсл

иеагш tciìamenn uiroa. fLotuit lacerti oaf 4aale neo ur- '

uitincìa eccLciìa cte noftnf quoque посш 4^Гстегтіпаг' -*

С urauxem сЫраѵташп duoaoommuTLoquamr тгюгги.

nibuf oui cÁ. Locxœaf uaícnnbuíV Т>оаипиГпес rubu сі~\

Мал. 66. Гуманістичний мінускул з книги 1468 р. Флоренція.