¿TT '-"
T '
1 *
TTT
7 *
IT? "
«¿ <
s2
►"< i/.f?)
►-Ч, '
ф 5
*T s
WW *,w
V thinW)
у »
Мал. /7. Угаритський клинописний алфавіт
XV-—X/// ст. до н. е. (за 3. Кулунджичем).
кістки тригранною паличкою. Отже, вибір кли-
нястоі форми писемних знаків не довільний акт
писця, а зумовлений матеріалом, на якому писа¬
ли, та формою знаряддя для письма; трикутна
паличка надавала письму клинястого характеру.
Найдавніші памятки клинопису на глині нале¬
жать до останніх сторіч IV тисячоліття до н. е.
Проте в м. Кіш було знайдено вапняну плиту,
ïï відносять приблизно на 3200 р. до н. е. Бо¬
на зберігаеться в Оксфорді. Таблички сушили
на сонці або, як цеглу, випалювали в печах, що
надавало і'м твердость Частина знайдених таб-
личок не була випалена, внаслідок чого ïx не
можна було відокремити одну від одноі'. Текст
на табличках розміщено з обох боків, причому
одна сторона злегка заглиблена, тоді як дру¬
га — рівна або трохи опукла.
Розкопки в Малій Ази i в Месопотаміі' дали
науці велику кількість табличок та фрагментів
з них. Більшість ïx зберігаеться тепер в евро-
пейських та американських бібліотеках i музеях.
Літературне життя Вавілоніі' та Accipiï відбите
в численних писемних пам'ятках. Напевно мож¬
на сказати, що в усіх храмах були приміщення,
призначені для копіістів-переписувачів, які про-
дѵкували писемні пам'ятки клинопису.
Понад сто років тому під час розкопок анг-
лійські археологи в Ніневіі', столиці Accipiï,
дослідили бібліотеку i архів царя Ашшурбаніпа-
ла (669—633 р. до н. е.). Понад 20 тис. цілих
табличок, знайдених там, зберігаються у Бри-
танському музеі'.
Глина, з якоі' зроблені таблички, вищоі яко-
сті й старанніше випалена, ніж та, з якоі виго-
товлені таблички, знайдені в інших місцях Ма¬
ло!' Ази. Письмо на цих пам'ятках виразніше.
То була заслуга численних «каліграфів», що
працювали при дворі царя Ашшурбаніпала. Цар
(при всій його жорстокості), мабуть, був зав-
зятим колекціонером i збирав з усіх кінців
краю, в тому числі поза кордонами своеі' держа-
ви, писемні пам'ятки.
У бібліотеці царя Ашшурбаніпала була широ¬
ко представлена вавілоно-ассірійська література i
шумерські тексти. Слід зазначити, що Ашшур-
баніпал створював свою бібліотеку в ніневійсько-
му палаці, не вдаючись до пограбування старо-
давніх храмових бібліотек Accipiï i Вавілоніі.
Досвідчені переписувачі, яких він розсилав по
всіх храмах краіни, робили копіі з давніх писем¬
них пам'яток, опрацьовували ïx, як пізніше ро-
билося у відомій Олександрійській бібліотеці.
3 цих копій i складалась його бібліотека. У ній
було зібрано понад 30 тис. табличок. Ассірій-
ські переписувачі розширили спосіб користуван-
ня царською печаткою, чим уже в зародку було
закладено принцип друкування. Вони вирізу-
вали декрет на глиняній дошці i потім відбива-
ли його на вогких м'яких глиняних табличках,
одержуючи потрібну кількість копій.
У 612 р. до н. е. вавілоняни й мідяни, захо-
пивши Ніневію, зруйнували бібліотеку. Після
ціеі навали ассірійці недовго протистояли заво-
йовникам, в 605 р. до н. е., коли було взято ос-
танній пункт ассірійського опору м. Кархеміш,
Ассірійська держава перестала існувати.
Своерідні «бібліотеки» з глиняних табличок,
заповнених клинястим письмом, залишили по
собі також інші народи Малоі' Азіі'. Майжс
15 000 таблиць великого розміру знайдено по-
близу Анкари (Туреччина) в столиці хеттів.
Вони також користувалися вавілонським клино-
писом. Хетти першими застосували в письмі
діакритичний знак. Розібрався в хеттських пи¬
сьменах, які були сумішшю слів хеттських i ас-
сіро-вавілонських, чеський учений Ф. Грозний.
У 1915 р. йому пощастило розшифрувати i хет-
тські іерогліфи, що складаються із знаків ідео-
графічного i фонетичного письма. До першоі
чверті XX ст. найвищим щаблем розвитку кли¬
нопису вчені вважали перське письмо, але в
1928 р. в північносірійській місцевості Рас-
Шамра французька експедиція розкопала решт-
а af> ан аш бур г'а гам гіш ¡ ¡к
ЩНЩ <ÍET4ff «ff Bfc et
V |П ні кір ліб лю ма
-ѵ н"т МУ не ni py туг ул уп Мал. 18. Вавілонське еилабічне письмо — 16 Ч> ^/ -' i— « п? ^ SO Мал. 19. Фрагмент протоеламського письма; рядки читаються зверху донизу (послідовність рядків — справа наліво). ки архіву стародавнього фінікійського міста Уга- Особливу увагу вчених привертае елам- Елам — стародавня краіна, розташована на Елам- >—Î ^J >—УТь- мап Вимова ЛЯ 13 an Вавілон ^Ё7 ^ fc=fc? нт> и7 Hl тан ун Ml Елам- If >- Т»- .4Т> л Вимова Вавілон- па ме CI на >jpf <№ тт^ >- аз T' >— ЪЯ ^ <Ч лу ум Ц Мал. 20. Порівняльна таблиця еламського ньоі течи р. Тігр. Протягом сторіч Елам був Пізніше еламіти відмовились від власноі пи- Клинописом користувався народ найдавнішоі 17
силаби, близъко 3000—2700 pp. до н. е.
рит. Тут колись була знаменита фінікійська
школа переписувачів. Було знайдено глиняні
списки п'ятьма мовами: шумерською, аккадською
(Вавілон), египетською, хеттською i угарит-
ською. Глиняні таблички угаритського письма
були вкриті клинописом вавілонського похо-
дження; це було алфавітне клинописне письмо.
Хоч білінгви для дешифрування цих текстів
не було, проте уже в 1930 р. тексти Рас-Шамра
прочитали незалежно різні вчені: Ш. Віролло,
Г. Бауер та Е. Дорм. Це відкриття дало науці
найдавніший клинописний алфавіт не протофіні-
кійською мовою. Угаритське письмо було в ужит-
ку в XV—XIII ст. до н. е. Отже, під загальною
назвою шумеро-вавілонсько-ассірійського клино¬
пису мають на увазі клинопис, який був поши-
рений у кра'шах Передньоі Азіі серед п'ятна-
дцяти народів Месопотаміі, I рану та інших, що
належали до різних етнічних груп i говорили
різними мовами (наприклад, еламіти, касити,
хетти, мітаннійці, хуррити, урартійці, перси). За-
лежно від мовних особливостей народів, що
сприйняли клинопис, існувало кілька різновидів
цього письма. Знайдено було навіть клинописні
таблички египетською мовою.
ське письмо.
північ від Перськоі затоки i на схід від ниж-
ське
ське
ське
ське
та вавілонського письма.
одніею з найрозвиненіших держав Західноі
Азіі, одначе в 640 р. до н. е. він потрапив у за-
лежність від Accipiï. Територію Еламу заселя¬
ли не семітичні i не індоевропейські племена,
які розмовляли мовою, спорідненою з мовами
кавказькоі групи. Еламіти до запозичення ва-
вілонського клинопису мали свое автохтонне
письмо. 3 архаічного еламського письма дійшло
до нас дев'ять двомовних написів еламською i
вавілонською мовами. Це — ідеографічне пи¬
сьмо, яке мало відрізняеться від шумерського
фігурного. Збереглося кількасот глиняних таб¬
личок. Характер письма — лінійний, форма
знаків — геометрична, напрям письма — справа
наліво, інколи навпаки; дешифроване це письмо
лише частково. До нас дійшов також буквар,
яким еламіти користувалися для дешифрування
вавілонських написів; цей буквар значно полег-
шив вивчення архаічного письма. На мал. 20
наведено порівняльну таблицю еламського i ва-
вілонського письма.
семності i сприйняли вавілонський клинопис, в
який, одначе, внесли своі зміни. Цей вид письма
називаемо новоеламським клинопи¬
сом, він дуже спрощений, більшість знаків e
складовими.
на територіі Радянського Союзу держави Урарту